Секрету немає, я просто не вимикаю телефон. Ніколи, - голова Крупецької ОТГ

26.09.2018
Хмельницький ЦРМС

Майже найменша і майже найбагатша громада області – Крупецька утворилася наприкінці 2017 року. Хоча йшла до цього ще із 2015. Громада об’єднала навколо себе всього шість сіл, це дві сільські ради, які і стали старостинськими округами: Полянський та Стриганський. Але площа, як для такої кількості населених пунктів, немаленька – 133 квадратних кілометри із населенням 2 738 жителів.

Перші кроки

У них все робилося дуже швидко, адже об’єдналася громада наприкінці року і потрібно було, як організаційними питаннями займатися, так і поточними, адже наближалася зима. Голова громади Валерій Михалюк каже, жодне наше село не мало потерпати від того, що випав сніг, не можуть проїхати машини, чи інших незручностей. Але люди, зізнається, ставилися з розумінням навіть до якихось труднощів у перші тижні, адже вони самі створили цю громаду.

- Вашої громади не було у жодному із варіантів перспективного плану, як ви «вистрелили»?

- Нас усіма правдами і неправдами «відтягували» від об’єднання і невідомо з якої причини нас не було в перспективному плані Хмельницької області. Але ми всупереч усьому, дійшли до створення громади.  Це була воля народу громади. Багато розмов велося про те, щоб об’єднатися із містом Славута. І хочу сказати, що ми не цураємось нашого сусіда Славути. Міський голова Василь Сидор до нас приїжджав на сходи сіл, громадські слухання, був з нами навіть в той момент, коли я вже втомився від усього цього і був не проти об’єднатися із Славутою. Але люди таки не захотіли іти до міста. Хоча ми реально знаходимося за п’ять кілометрів від Славути, і це було б нормально, але люди вирішили по-іншому. Завдяки волевиявленню людей і консультаціям Хмельницького центру розвитку місцевого самоврядування, ми активно розпочали процес об’єднання і пройшли всі етапи дуже швидко. Колектив у мене молодий і дружний, я серед них самий старий. 

Наші гроші

- Що змінилося для вас після об’єднання, адже ви і так були багатою сільською радою?

- Наша громада і справді чи не найбагатша в області. Ми не просто не отримуємо гроші з державного бюджету, але й віддаємо 2,7 мільйона гривень державі. До того ж, зараз у нас зареєструвалися ще дві великих фірми, то в нас мабуть буде близько 5 мільйонів вилучених коштів. Тому зараз ми хочемо приєднати до себе ще дві сільські ради, щоб збалансувати кількість сільських жителів і не віддавати гроші громади до держбюджету. У нас на території є потужні підприємства, які сплачують податки, завдяки цьому ми маємо кошти, щоб робити дороги, ремонтувати усі соціальні об’єкти такі як школи, садочки, медичні заклади і так далі. Але ми на цьому не зупиняємось і працюємо над тим, щоб бюджет наповнювався. До прикладу, на поштовому відділенні у нас працює четверо людей, але податок на доходи фізичних осіб вони чомусь сплачують до Хмельницького. Натомість потужне підприємство «Суффле Агро», яке знаходиться на території нашої сільської ради, вже зараз сплачує податки у наш бюджет, завдяки чому він збільшився в рази. Приблизно третя частина нашого бюджету це – надходження з цього підприємства. У планах зараз зробити медпункт, пожежну частину і особливо хочемо свій центр надання адмінпослуг. Але зараз працюємо над проблемою із водогонами.


Спортзал у школі облаштували за кошти громади

- Що вже зробили за ці гроші?

- У нас вже 70 відсотків доріг у громаді із твердим покриттям, у всіх населених пунктах є вуличне освітлення, ми лише добавляємо ліхтарів. Зараз проводимо лише поточні ремонти доріг: десь ще доасфальтовуємо, десь ремонтуємо. За кошти фонду регіонального розвитку проводимо капітальний ремонт і утеплення фасаду Полянської гімназії. Адже там, ще з 1960 року, коли ця школа була здана в експлуатацію, ніхто нічого не робив. Зараз, ми там проводимо капітальний ремонт класів, утеплюємо ззовні приміщення, міняємо покрівлю. У Крупецькому ліцеї, ми взагалі зробили те, на що десятками років ніхто не витрачав гроші – повністю промили теплосистему, привели до ладу саму каналізацію. Цієї роботи ніде не буде видно. Можливо її не робили тому, що вона дорого коштує і на ній не можна «пропіаритися», але вона була дуже необхідна. До того ж, школу повністю перевели на дрова і газу не використовуємо взагалі. Економимо близько 40 відсотків коштів тільки на опаленні! До того ж, у школі значно тепліше, аніж у минулі роки. Про школу взагалі можна багато розказувати: ми закупили все, як вимагає Нова українська школа за власні гроші, діти мають найкращі умови для навчання, маємо більше десяти різних гуртків, від спортивних і танцювальних, до вивчення мов. Все це змогли це зробити, бо тут на місці вирішуємо що для нас важливіше, ми самі розпоряджаємось грошима. Хтось думає, що може стати «царем», але це важка праця, яка дає реальний результат. Треба слідкувати, щоб розвивалися усі напрямки рівномірно. Не можна допустити, щоб одна галузь фінансувалася, а інша – по залишковому принципу, тому що успішна громада – це гармонійний розвиток усіх напрямків. До прикладу, у нас чи не найбільше, у порівняні з навколишніми громадами, атовців – 36, і більшість із них пішло в третю хвилю добровольцями. У той час, коли у сусідніх селах роздали 90  повісток і з них в АТО пішло двоє-троє чоловіків, то у нас роздали 90 повісток, а прийшло 64. Тоді я злякався. Але наші всі хлопці, завдяки громаді і підприємцям, були одягнені, усі мали бронежилети, а по поверненню ми їм автоматично виділили по 2 гектари землі. Вони навіть не знали, де знаходяться земельні кадастри, ми все зробили самі і віддали їм вже готові документи, бо вони це заслужили.  


Дорогу відремонтували і встановили "лежачого поліцейського"

Секрет, який зовсім не секрет

- Ви військовий, а пішли у місцеве самоврядування, не боялися?

- Не те слово. Я рік плакав і гриз подушку… Уявіть собі, я ж майор, ветеран служби цивільного захисту, охороняв Хмельницьку атомну станцію, був великим керівником – відповідав за весь північний кущ. Виїжджав на гасіння великих лісових пожеж у навколишні райони – Теофіполь, Білогір’я, Славута, Нетішин. Коли вперше став головою сільської ради, рік майже плакав. Спочатку хотів все кинути. Потім мені стало соромно: люди довірились, ще й з великим відсотком я виграв вибори, говорив їм – якщо мене не виберете зараз, то потім будете просити, щоб я прийшов. І люди довірились мені. Тому взяв себе в руки і почав працювати. Коли люди створили громаду, бо я вже готовий був здатися і піти у Славуту, жителі сказали – йди і я вже йшов впевнено, як танк! Але голова громади – це не якийсь керівник високого рангу, а менеджер, який має і гуртувати людей, і думати каналізації, і представляти громаду на найвищому рівні.

- У чому секрет такої підтримки людей?

- Це зовсім не секрет. Просто я ніколи не відключаю телефон. Ніколи. Ні вдень, ні вночі, ні на вихідні, ні у відпустці. Секрет хіба що в тому, що мені подобається те, що я роблю, бачу те, що хочу зробити і вже маю реальні результати.